ЗАВІДУВАЧКА відділу селекції Інституту луб’яних культур доктор сільськогосподарських наук Ірина Лайко (на фото) знає про коноплі все, бо працює з ними понад чотири десятиліття. «Сам Глухів за десять кілометрів од російського кордону, а наші окремі дослідні ділянки — взагалі за шість. Інколи навіть військові питають, мовляв, ну куди ж ви їдете. А я їду на прополювання, бо шкода, що пропадуть перспективні сорти. Отак працюєш у полі, а над тобою летить ворожа ракета чи снаряд… Якщо конопель не висіяти хоч рік, їхня схожість втрачається наполовину. Тому й працюємо як на основних наших ділянках поблизу Глухова, так і на Закарпатті та в центральній частині України», — розповідає пані Ірина.

Відома науковиця нещодавно повернулася з Литви, де реєструвала нові сорти конопель. Між іншим, там її запрошували на роботу, мовляв, для чого ризикувати під обстрілами. Але вона вкотре повернулася додому: робота за кордоном — добре, але хочеться давати користь Україні. Що ж для цього потрібно? Остаточно «реабілітувати» наші традиційні коноплі, як це зробили в Європі та світі (до речі, лише на запрошення Китаю пані Ірина побувала в цій країні дев’ять разів). Культуру активно вирощують та переробляють на найрізноманітнішу продукцію. Навіть більше: фермери, які цим займаються, приміром у Франції, одержують адресні дотації від держави на закупівлю елітного насіння та пестицидів.

— Конопляних полів там ніхто не охороняє — як і картопляних чи кукурудзяних. Уміст наркотичних речовин у промисловій культурі в країнах ЄС обмежується цифрою 0,2%, у Швейцарії — 1, тоді як у нас (вдумайтеся!) — 0,08%. Відчуваєте різницю? При цьому ми десятиліттями дмухаємо на холодне: поліція порушує кримінальні провадження чи не за кожну рослину, — обурюється Ірина Лайко.