+38(050) 778-05-94
Науковців Інституту луб’яних культур НААН, м’яко кажучи, “засмутило” висловлювання народного депутата Олексія Устенка про ефективність вітчизняної аграрної науки, що наведені на сторінках видань Agropolit.com та Latifundist.com.
Дивує підхід народного обранця, коли він порівнює наукову установу з агрохолдингом, у яких зовсім різні як напрями діяльності, так і організація робіт. Наукові установи працюють з індивідуальними об’єктами інтелектуальної власності, до яких не можна застосувати прийоми масового виробництва холдингів. Також у силу специфіки у науковій сфері маємо більшу насиченість людських ресурсів, ніж у агрохолдингах.
Говорячи про НААН, перш за все маються на увазі науково-дослідні установи, яких у системі налічується 54 одиниці й які мають свої досягнення і здобутки у відповідних галузях сільськогосподарського виробництва. І не личить “державній людині” не розібравшись по суті огульно говорити, що в системі академії не має гідних розробок. Доречно було б заглянути у Державний реєстр сортів рослин. Зокрема Інститутом луб’яних культур НААН створено низку високопродуктивних сортів промислових конопель (з вмістом тетрагідроканабінолу не більше 0,08%) Гляна, Глесія, Глухівські 51 та ін., які широко відомі не тільки в Україні, а й країнах Європи, Азії та Америки. Завдяки розробленій методології створення безнаркотичних сортів коноплі повернуті у світове виробництво, а український сорт ЮСО-31, знаходячись вже більше 30 років у світовому виробництві, не втратив своєї популярності та є візитівкою вітчизняних селекціонерів. Екологізація виробництва змусила індустріально розвинені країни (Франція, Німеччина, США та інші) інтенсивно відроджувати промислове коноплярство, як сировинну базу багатьох виробництв. В Україні, на жаль, навіть на високому державному рівні промислові коноплі сприймаються тільки як наркотична сировина. Хоча Стратегією державної політики щодо наркотиків на період до 2020 передбачалось сприяння діяльності суб’єктів господарювання щодо виробництва конопель з низьким вмістом тетрагідроканабінолу або конопель, що не містять такої речовини, однак, відповідного нормативно-законодавчого інструментарію фактично не розроблено. Його відсутність ставить вітчизняних коноплевиробників не тільки у нерівні умови з зарубіжними конкурентами, а й обумовлює відставання України у розроблені різних видів продукції на основі сировини промислових конопель, що сприяють укріпленню імунітету людини, особливо в умовах пандемії.
На сьогодні світові тенденції виробництва будуються на парадигмі сталого розвитку, збереженні довкілля та біорізноманіття. Знову ж таки акцентуємо увагу, коноплі завжди були для України традиційною культурою, й на сьогодні потребують відповідної нормативно-правової підтримки для створення потужних ланцюгів доданої вартості. Вони можуть стати дієвим інструментарієм імпортозаміщення целюлозовмісної сировини та заміни штучних волокон у багатьох виробах.
У світовій сільськогосподарській практиці пріоритет надається підприємствам малого і середнього бізнесу та фермерським господарствам. Тому одним із актуальних завдань вітчизняної аграрної науки є забезпечення даних підприємств відповідним сортовим і техніко-технологічним оснащенням. Зокрема співробітниками Інтитуту луб’яних культур НААН створено першу вітчизняну лінію для вироблення конопляного волокна безпосередньо у малих сільськогосподарських підприємствах. Дана розробка не поступається кращим світовим зразкам у даній категорії та переважає їх за меншою вартістю та кращими техніко-технологічними показниками.
У науково-дослідних установах зібрано унікальний генетичний потенціал різної спрямованості, мова йде про колекції рослин, тварин, бактерій тощо, які не поступаються відповідним зарубіжним зібранням. Дані колекції стають дієвим підґрунтям при створенні нових сортів, які максимально адаптовані до змін клімату.
Таким чином порівняння ефективності діяльності агрохолдингів і науково-дослідних установ тільки на основі фінансових показників не є доречною і всебічною, тим паче, що невизначені всі наслідки недофінансування наукової діяльності в аграрному секторі.
Знову ж таки на сьогодні не визначені роль і місце наукових установ у процесах децентралізації та регіональної розбудови. Більшість наукових установ розташована саме в регіонах і є насінницькими господарствами, забезпечуючи фермерів відповідно до законодавства вітчизняним сортовим матеріалом. Після знищення даної системи, які структури будуть здійснювати дану функцію? Чи Україна перетвориться у повний сировинний придаток ЄС, оскільки агрохолдинги в основному використовують насіннєвий матеріал закордонної селекції і знову ж таки більшу частину зібраного урожаю експортують. А де ж у цьому державний підхід? Чому не створюється законодавча база для організації переробки в Украіні?
Висловлювання пана Устенка: “… Важаю, що у зв’язку з ситуацією, що склалась, є чудова нагода перенаправити всі кошти, які агронаука тягне з бюджету, на придбання апаратів ШВЛ, підвищення зарплат лікарям, на фінансування лікарень!”. Це чистішої води популізм. Так, за рахунок знищення системи НААН “подолаємо” коронавірус, а де ж подальший план дій. Зокрема як будемо протистояти іншим викликам: змінам клімату, забезпеченням продовольчої безпеки та сталого розвитку суспільства, зберігати біорізноманіття тощо. Тобто коронавірус це тільки привід до перерозподілу. Такий підхід нагадує недалекий соціалістичний підхід “розподіляй і властвуй”, або що гірше – замовне усунення конкурента.
Чомусь “слуга народу” не згадав, що агрохолдинги та науково-дослідні установи знаходяться у нерівних умовах у питаннях отримання кредитів для вирішення як поточних, так і стратегічних завдань. Для останніх зовсім відсутній механізм кредитування. Ось над чим має працювати законотворчий орган, а не банально перерозподіляти кошти.
А скажіть, будь ласка, куди дивляться нардепи щодо розподілу бюджетних коштів, коли виплати деяким топ-чиновникам наближаються до річного фінансування наукової установи?! Зокрема річне фінансування інституту у 2019 р. склало склало 1,3 млн. грн. за штатної чисельності 70 чоловік.
Стосовно ефективності діяльності, в тому числі й роботи депутатів Верховної ради. Чому для простого робітника відсутність на робочому місці більше 3-х годин вважається прогулом і підставою для звільнення, а деякі нардепи примудряються пропустити більше половини сесійних засідань? Можливо потрібно тут пошукати раціональне рішення.
Ще одним наболілим питанням є нерівнозначне відношення державних службовців до освіти та науки, умовно кажучи як до рідної доньки та падчерки. Хоча освіта та наука відносяться до одного міністерства.
Розбудуємо наукову діяльність разом.
Ю.В.Мохер, заступник директора з наукової роботи